Культова німецька індастріел-група “Einstuerzende Neubauten” дала спеціальний концерт, приурочений до сторіччя від початку Першої світової війни<br /><br /> “На сцені збудовано “Левіафан”- величезну металеву штуку з ланцюгами, на яких бовтаються картки з надрукованими на них текстами: тут є щось від Бертольда Брехта, щось – від Боба Ділана. Водночас звучить коментар від автора, який пояснює те, що діється на сцені. Все разом – немов німецька експресіоністична поема про війну”, – розповідає соліст гурту Блікса Барґельд.<br /><br /> “Ми були, безумовно, однією з перших німецьких груп, які гастролювали скрізь у світі. За кордоном ми завжди мали значно більший успіх, аніж в Західній Німеччині. Я б волів, щоб нас називали західноберлінською групою, ніж західнонімецькою, оскільки тривалий час ми просто не виступали в Західній Німеччині, нас там не сприймали”, – каже далі Блікса Барґельд.<br /><br /> Від часу заснування 1980 року, гурт пережив три умовні періоди: період активного “перкусійного” протесту, коли замість музичних інструментів часто використовувались листове залізо, діжки, каністри тощо; перехідний період, коли в їхній музиці починають з‘являтись більш традиційні музичні структури; і нарешті – цілковита відмова від “шокової терапії” на користь мелодійності.

Її називають першою у світі поп-зіркою з ампутованою кінцівкою: Вікторія Модеста, яка народилася 1987 року в Даугавпілсі (Литва), у 20-річному віці попрохала лікарів усунути їй ліву ногу, з якою вона мала проблеми від народження. Ампутація не перешкодила їй стати поп-зіркою. <br /><br /> Її музичний відеоролик “PROTOTYPE” вперше “прокрутили” на британському телебаченні у програмі X Factor: його побачили мільйони глядачів. Відтоді він викликав справжній “бум” на соціальних платформах – майже 5 мільйонів запитів тільки на youtube.<br /><br /> “Для нас було справді важливо, щоб люди переглянули його, говорили про нього, щоб вони реагували, навіть влаштовували дебати тощо”, – зазначає співачка.<br /><br /> “Вона залишила свою країну і приїхала до Лондона в дуже юному віці, дуже швидко призвичаїлась до місцевих фетиш-клубів, знайшла тут другу батьківщину і побудувала свій власний сценічний імідж. Важко вигадати більш романтичний образ, ніж ось цей. Це історія, варта того, щоб розповісти її у кіно”, – розповідає режисер

Bülent Ortaçgil, Ada Müzik etiketiyle yayınlanan Senfonik Ortaçgil albümünde yer alan Çoktular Ama Hiç Yoktular isimli şarkısı, video klibiyle netd müzikte. Söz & Müzik:.
<br>
<br>Bülent Ortaçgil - Çoktular Ama Hiç Yoktular (Canlı)
<br>
<br>Bülent Ortaçgil, Gece Yalanları dinle! Takip etmek için: iTunes: Spotify: Ada Müzik: Çoktular Ama.

Жужа Конц – угорська артистка, відома ще з комуністичних часів виконанням пісень з прихованим “між рядками” змістом, у яких піддавався критиці тогочасний політичний лад. <br /><br />Тепер, через 25 років після падіння комуністичного ладу в Угорщині, вона знову повернулася до старого амплуа – виконання пісень, у яких, немов у дзеркалі, відбиваються проблеми суспільного життя. <br /><br />“Я завжди співаю про ту чи іншу історичну ситуацію: наприклад, моя пісня “Дочка Карпат” – про революцію 1956 року, про тих, хто виїхав тоді з країни і повернувся лише тоді, коли останній радянський солдат полишив Угорщину. Ця тема давно хвилювала мене, тож пісня з‘явилась невипадково, я довго вивчала предмет, він справді дуже мене цікавив”, – розповідає Жужа Конц.<br /><br />1970 року деякі з її пісень було заборонено до трансляції на державному радіо. Проте це був лише початок, ще за кілька років влада наклала заборону на цілий її альбом – “з політичних мотивів”. Відтепер уся її творчість, а також поета-пісняра Яноша Броді, підлягала цензурі.<br /><br />“На телебаченні нам дозволили виступати, а на державному радіо – заборонили. Спочатку хотіли звільнити усе керівництво відділу звукозапису, та остаточно справа обійшлася суворою доганою. Їм сказали: “Товариші, вам слід приділяти більше уваги тому, про що співають “ось ці” (це вони так про нас)”, – пригадує співачка.<br /><br />Поза тим, популярність Жужі Конц зростала, чимало її пісень було перекладено французькою та німецькою мовами. Їх також транслювали на телебаченні у Франції та у Східній Німеччині.<br /><br />“Тоді у Франції я побачила Жильбера Беко, Джонні Аллідея, Сільві Вартан, Франсуазу Арді, багато французьких артистів, які показали мені, молодому дівчиську (я тоді була ще студенткою і не цілком ясно уявляла, чого хочу в житті) – отож, вони відкрили мені чимало таємниць акторського фаху. Їхній вплив став визначальним для мене”, – розповідає далі Жужа Конц.<br /><br />“Жовта троянда” – найбільш революційна пісня Жужі Конц, вірші було написано 46 років тому, проте зміст, закладений між рядками, залишається актуальним досі: люди не повинні слухати брехню та фальш, від кого б вони не виходили. <br /><br />2001 року Жужа Конц стала почесним лицарем Французького Легіону Угорщини. 2008-го вона отримала найвищу угорську нагороду в галузі культури – премію Кошута. Після ювілейного великого концерту в Будапешті Жужа Конц саме розпочала осіннє турне, яке, крім Угорщини, охоплює також кілька німецьких та словацьких міст.

Від півня Італії до Франції, між минулим і сьогоденням: італійський композитор і музикант Антоніо Кастріґано намагається передати у своїх творах вікову музичну традицію рідного краю. <br /><br /> Кореспондент Євроньюз зустрівся з ним у Ліоні, де він змусив публіку танцювати під ритми тарантелли з південно-італійського регіону Апулія (цей танець тут називають “pizzica”). <br /><br /> “Це – своєрідна природна медицина. Цей танець створено людьми, які знайшли спосіб не усувати на марґінес життя тих, хто має проблеми, кому важко жити, а навпаки – реінтегрувати їх у суспільство, у спільноту, завдяки ритуалу, можна сказати “шаманському”, – танцю під особливу музику: “pizzica taranta”, – розповідає музикант.<br /><br /> Антоніо Кастріґано належить до грона сучасних музикантів, які прагнуть вдихнути нове життя у музику, народжену посеред полів і сільських таверн чарівної місцевості Саленто.<br /><br /> “Ще 25-30 років тому Саленто було маловідомою місцевістю навіть серед італійців. У метеопрогнозах ніколи не згадували про цей клапти

Мальта у ці зимові дні зустрічає міжнародний фестиваль музики бароко, який уп‘яте відкривається на цьому острові у центрі Середземного моря. Шість років тому ідею про створення фестивалю барокової музики зустріли зі скептицизмом, однак організатори все ж вирішили спробувати. <br /><br /> “Мені тоді сказали – яке ще бароко?! А я їм відповів – це у нашому ДНК, ми – нація бароко, воно всюди навколо нас. У нас барокова столиця, собори в усіх наших містечках – витвори епохи бароко. Єдине, що ми ніколи не робили – це не втілювали цю епоху в музику. Раніше ми згадували Баха, Вівальді, Генделя, можливо, Скарлатті... І все! Що, більше нікого немає? Тож, тепер ми знову відкриваємо для себе композиторів епохи бароко”, – каже директор фестивалю Кеннет Замміт Табона.<br /><br /> THE RIVAL QUEENS VIBF2017 VIVICAGENAUX SimoneKermes 18Tth of January teatrumanoel 7.30pm #valletta cappellagabetta not to be missed! pic.twitter.com/cM5n3aI6ER— VIBF2017 (VIBF2017) 5 January 2017<br /> <br /><br /> Честь відкривати фестиваль дісталася італійському оркестру “Concerto de’ Cavalieri” з Пізи, його називають одним найбільш динамічних і захопливих ансамблів бароко. <br /><br /> Диригент оркестру Марчелло Ді Ліза каже, що для барокової музики не існує часових бар‘єрів і нині вона не менш актуальна, ніж 400 років тому: “Якщо порівнювати музичні композиції епохи бароко і епохи романтизму, то барокова музика за своєю чуттєвістю набагато ближча до сучасності. Бо в епоху бароко змінилися життєві та естетичні цінності – люди почали насолоджуватися кращим життям, захоплюватися ним. Все це передавалося через музику, яка і тепер лунає доволі сучасно”. <br /><br /> Барокова музика, як правило, асоціюється з аристократією – королями або духовенством. Але у XVIII столітті цей стиль став популярним серед усіх прошарків суспільства завдяки французькому ляльковому театру. Одна з таким вистав була представлена і на фестивалі у Валетті. Над сценою, ляльками і всіма костюмами працювала пара з Чехії – Петр Ржезач і Катя Ржезачова. <br /><br /> “Наша вистава як “Маппет-шоу” того часу, бо ми висміюємо композиторів, їхні твори і також все театральне, музичне, мистецьке життя тогочасного Парижа. Про все це згадано у спектаклі, у ньому ми висміюємо абсолютно все. Це традиція XVIII і XVIII століть – грати старих жінок, не чоловіків, а саме – жінок, висміювати їх. Це було часто у творчості Мольєра – він висміював старих або дуже вибагливих жінок.”, – розповідає Жан-Філіп Деверуссо, актор і арт-директор вистави. <br /><br /> Це традиція XVIII і XVIII століть – грати старих жінок, не чоловіків, а саме – жінок, висміювати їх. Це було часто у творчості Мольєра – він висміював старих або дуже вибагливих жінок.<br /><br /> Французький ансамбль “Correspondances” виступав у надзвичайно красивому соборі епохи бароко з гімном Європейської мовної спілки. Собор святого Іоанна був побудований лицарями-госпітальєрами у XVI столітті. <br /><br /> Диригент ансамблю Себастьєн Досе говорить, що мета музики бароко – розважити аудиторію: “Треба розуміти не тільки саму партитуру, а й історичний контекст,

music

Найвідоміші африканські музиканти включилився в боротьбу з Еболою: нещодавно вони записали пісню, яка так і називається “AFRICA STOP EBOLA”. <br /><br />Конголезька співачка Барбара Канам вважає: не можна допустити, щоб на обличчі Африки запеклося тавро Еболи. <br /><br />“Ми маємо зупинити таврування Африки. Про Африку чутно лише негативні речі: злидні тощо, проте Африка – це не тільки злидні чи Ебола. Тут є й щось інше: наприклад, артисти, здатні мобілізуватися і створити ось таку пісню”, – каже вона.<br /><br />Пісню виконують французькою і місцевими мовами – з метою кращого інформування африканців щод ризику захворювання і превентивних заходів проти імовірного зараження. <br /><br />“Інформація необхідна завжди і всюди, а мистецтво і культура, на мою думку, – це найкоротший шлях до того, щоб донести її, наприклад, до сільських мешканців, зробити так, щоб вони зрозуміли, наскільки важливо запобігти цьому злу”, – зазначає Морі Канте, співак із Гвінеї.<br /><br />Всі виручені під продажу диску кошти підуть на потреби харитативної медичної організації “Лікарі без кордонів”.

27-річна єгипетська співачка Діна Ель Ведіді відкрила свою пристрасть до музики після того, як 2008 року вступила до театральної трупи El Warsha, де навчилася виконувати широкий репертуар із пісень традиційних жанрів. <br /><br /> Діна та її група були серед артистів, які виступали на останньому “Fête de la Musique”, організованому французьким інститутом у Каїрі. <br /><br /> Кореспондент Євроньюз зустрівся з нею, щоб поговорити зі співачкою про її музику. <br /><br /> “Моя музика пов‘язана з широким розмаїттям тем: соціальних, людських, екологічних та політичних. Звісно, як громадянка Єгипту, я відгукуюсь на всі ці теми, що мають стосунок до життя єгипетського суспільства”, – розповідає Діна Ведіді.<br /><br /> Основне джерело натхнення для неї – місто, де вона народилася, – Каїр. Проте її інтереси поширюються далеко за межі рідного міста. Наприклад, вона брала активну участь в музично-екологічному проекті “the Nile Project”, який зводить докупи музикантів та літераторів з усієї долини Нілу. <br /><br /> “Ми намагаємось принести нов

Народна музика - Сънрайз мюзик

music

Ірландський співак і композитор Гозьєр, хоч і не виграв Ґреммі за “найкращу пісню” року, проте його хіт “Take Me To Church” залишається одним із найпопулярніших серед користувачів музичних інтернет-платформ: кількість тих, хто переглянув його на YouTube, перевищує 100 мільйонів. <br /><br /> Пісня, яка також викликала спекуляції стосовно сексуальної орієнтації співака, з‘явилась в результаті розчарування позицією Католицької Церкви у справі гомосексуалізму. <br /><br /> “Сексульність – одна з життєвоважливих тем для людської істоти. Якщо поглянути на справу з суто механічної, біологічної точки зору, саме вона і є причиною нашого існування. Моя пісня – це роздуми молодої людини про любов і сексуальність, про поклик природи, і про те, як усе це постає віч-на-віч із традиційними вартостями”, – каже співак.<br /><br /> І говорить далі:<br />“Коли виступаєш на шоу, то, звісно, віддаєш чимало енергії, але одночасно немовби перезаряджаєшся. Коли бачиш, як інші отримують насолоду від твоєї роботи, то мимоволі і сам втішаєшся ре

1976 року Найл Роджерс заснував групу Chic із бас-гітаристом Бернардом Едвардсом – одну з найуспішніших груп епохи диско. <br /><br /> Пісню “I’ll Be There” Найл Роджерс написав на честь Бернарда Едвардса, який помер 1996 року. <br /><br /> “Це була моя творча примха, я просто дуже хотів зібрати докупи все створене групою, як у її старому складі, так і разом з новим учасниками. Десь чотири роки тому я отримав коробку магнітофонних стрічок із усіма записами групи Chic та моїми особистими, а також кінопроектами. Повторюю, все це – художня фантазія, адже за ці 20 років багато хто з хлопців вже відійшли в інший світ”, – розповідає Найл Роджерс.<br /><br /> І каже далі:<br />“Ці пісні просто пекельно важкі для виконання. Вони звучать дуже просто, але, повірте мені, їх дуже складно виконувати. Вам слід навчитися також хореографії і всього такого”.<br /><br /> Новий альбом гурту побачить світ у червні.

Seda Sayan feat. Yasin Keleşin, DMC etiketiyle yayınlanan Tabi Tabi isimli tekli çalışması, video klibiyle netd müzikte. Söz &amp; Müzik: Altan Çetin Düzenleme: .<br>Abone olmak için: <br>Abone Ol → Yapımcılığını Global Yapımın üstlendiği programda, hayaller gerçekleşiyor, umutlar paylaştıkça çoğalıyor! İnsanlar .<br><br>Sound4Life TV® Kanalımıza Abone Olmak için Tıklayınız (Subscribe to Channel) : Remixi mp3 olarak indirmek .

Пайнер Медиа ООД

Британська співачка Моко записала новий кліп на пісню Your Love. Відео знято в похмурих тонах, проте краса й артистизм співачки створюють надзвичайно позивне враження. <br /><br />Дайяна Надя Аду-Г‘ямфі (таким є справжнє ім‘я співачки) на естраді – з 2012 року. <br /><br />Героїня кліпа перебуває в затемненому підвальному приміщенні, та її чудові довгі коси, жіночність і глибокий грудний голос чарують з першого погляду. <br /><br />“Я зустрілася з Віллом та Саулом – моїми продюсерами – незадовго перед тим, як вони мали вирушити до Лос-Анджелеса, аби працювати там з Ріанною. Вони мені сказали: “Знаєш, що, у нас тут є сяка-така інструменталка, подивись-но, чи воно тобі придасться”. Я їм : “Давайте послухаємо, це просто фантастично!” Отак ми й запровадились до студії і не вилазили звідти цілодобово. Тож коли мене запитують, звідки я взяла натхнення, я кажу: “Не знаю, це трапилося випадково”, – розповідає Моко. <br /><br />Вона співає у жанрі “соул” та “ритм-енд-блюз”. Співачка сама пише музику для своїх пісень. Вона записала два сольні альбоми, а також брала участь у записах альбомів інших музикантів. <br /><br />“Моя пісня “Count On Me” посіла п‘яте місце у британських хіт-парадах. Коли це сталося, я мало не збожеволіла із захвату. Звісно, це дуже добре для моєї кар‘єри, адже люди тепер знають, хто я і що я. А ще я щаслив з того, що мені вдалося дати нове життя цій музиці в стилі 90-х, відтворити автентичність атмосфери. Принаймні так мені здається”, – каже далі співачка.

Пішов з життя відомий італійський співак і гітарист Піно Даніеле. Йому було 59 років. Інфаркт обірвав життя Піно Даніеле у неділю увечері, коли він перебував у своїй заміській резиденції в Тоскані.<br /><br /> Вся творчість уродженця Неаполя була просякнута культурою його улюбленого півдня Італії. У своїх піснях Піно Даніеле поєднував елементи попу, блюзу, джазу та італійської народної музики. <br /><br /> Він також називав свій особливий стиль “тарамблю” за поєднання блюзу і тарантели — музики швидкого народного танцю, поширеного на півдні Італії.<br /><br /> Свій дебютний альбом “Terra mia” Піно Даніеле випустив 1977 року. Славу та міжнародне визнання він здобув у 1980-х завдяки альбомам “Bella ‘mbriana”, “Sció live”, “Bonne soirée” і туру Європою “Ніч гітари”.